Новини

Лариса Ковальчук: Епізоди біографії

Відгуки й обговорення Ваших статей показали, що інформаційний зміст у них вичерпний. Але людям хотілося б дізнатися Вашу біографію, життєвий шлях: де вчилися, яке у вас хобі (захоплення), уподобання, інтереси? Що підштовхнуло Вас розпочати власний бізнес? Чому вирішили стати публічною особою і пішли на вибори сільського голови у 2010 році? Чи були у Вашому житті епізоди, які не хотілося б згадувати? І, нарешті, які спогади Вам приємні?

– Моє дитинство хоч і проходило динамічно, але особливо не відрізнялося від більшості дітей, що народилися в Радянському Союзі. Батько закінчив льотне училище в Чернігові, потім – Кіровоградське льотно-штурманське за спеціальністю диспетчер польотів. У Чернігові він познайомився з моєю мамою. Вона тоді працювала на пошті біля училища, а народилася і жила в Пакулі. Батько після закінчення навчання, коли мені було три роки, за розподілом потрапив у Туркменію, в місто Красноводськ (нинішній Туркменбаши). Кожного літа ми всією сім’єю під час відпустки приїжджали в Пакуль.

Я любила ходити в гості до родичів і друзів, завжди була дуже товариською. Одного разу з моїми рідними тітками ми прогулювалися Черніговом, а ввечері вони повели мене в драмтеатр на балет «Лускунчик». Через кілька днів я подивилася «Лебедине озеро». Це були перші враження про прекрасне, які сформували в мені любов до балету, яка трансформувалася в хобі на все життя.

– А Ви самі займалися в якійсь балетній школі?

– Іще й як! Уявіть собі… Повернувшись із Чернігова в Красноводськ, якось ми з батьками проходили повз Палац нафтовиків, де я побачила афішу студії балету. Усілася на сходах центрального входу і категорично заявила, що нікуди не піду, доки мене не віддадуть у студію балету.

– Отак категорично?

– Так. Я сама злякалася свого нахабства.

– І що ж було далі?

– А далі були виснажливі заняття, виступи на багатьох конкурсах – за авіамістечко, за школу… Займала багато призових місць і тому подібне. Після третього класу вступила в Київське хореографічне училище. Пройшла три відбіркові тури. Був великий конкурс, але я перемогла. На жаль, мої батьки були не готові залишити дитину в такому віці в іншому місті. І на моїй кар’єрі балерини була поставлена крапка. Загалом, це основний яскравий спогад про дитинство і шкільний вік.

– Із того, що Ви розповіли, видно, що Ваше дитинство не проходила в тепличних умовах і не було мажорним. Цікаво знати, як формувалася Ваша особистість? По закінченню школи з якими перепонами зіштовхнулися в студентські роки і чому вирішили повернутися на батьківщину, в Чернігів?

– Аналізуючи своє минуле, не можу не сказати, що на батьківщину мене тягнуло завжди, і перша спроба повернутися завершилася невдачею. Справа в тому, що, за наполяганням мами, я подала документи в Чернігівське медучилище. Але до цієї професії у мене не лежала душа – розуміла, що це не моє. Мене завжди тягнуло до гуманітарних наук і творчих професій. Власне, тому я і не пройшла на конкурсі, не добравши кілька балів. А конкуренція була дуже велика. З Чернігова їхати не хотілося, тому влаштувалася на роботу і обмірковувала, що  робити далі.

Допоміг випадок. Справа в тому, що в Туркменії, за місцем роботи батьків, у авіа містечко, прийшла пропозиція відправити на навчання в Киргизію двох випускників школи на спеціальністю «Гідрометеоролог». До цієї професії у мене точно не було особливої тяги, але сувора дійсність вносить свої корективи. Так я стала студенткою. Цікаво, що від усієї Туркменії вступні іспити в цей виш здало лише п’ятеро абітурієнтів. 

– І нарешті Ви визначилися з вибором своєї подальшої діяльності?

– Ой, тільки не в моєму випадку. Мені ніколи і ніщо не давалося «з неба». Якраз у цей час рухнув Радянський Союз. Республіки отримали незалежність і між ними почалася тотальна гризня. Це торкнулося мільйонів людських доль, і мене це обійти ніяк не могло.

– Тобто?

– Уряд Туркменії припинив фінансування навчання своїх студентів за кордоном. Було запропоновано навчання в Ашхабадському університеті за спеціальністю «Викладач географії». Ось таким чарівним способом я перетворилася з гідрометеоролога у географа.

– Припускаю, що Ви нарешті здобули якусь стабільність…

– Я вже казала: тільки не в моєму випадку… Геополітичний розлом наздогнав мене і тут.

– Що Ви маєте на увазі?

– Уряд Туркменії зажадав від мене повернення в бюджет коштів, витрачених за два роки мого навчання в Киргизії. Але таких грошей у мене і моїх батьків не було. Я закипіла від такої несправедливості і образи. Схопивши буквально в оберемок усі документи, понесла їх адвокату. Той, ознайомившись із суттю питання, витріщив на мене очі і заїкаючись спитав: «Дівчинко, ти що, хочеш судитися з державою?». Так, іще забула сказати, що перед адвокатом я побувала на прийомі у міністра, який дивився на мене зі співчуттям, але ввічливо відмовив. Загалом, суд я виграла. Свої права відстояла.

– Схоже, що в цей період життя у Вашому характері почав формуватися стержень.

– Абсолютно вірно. Якраз тоді я для себе і сформулювала кілька правил, дотримання яких і визначило мою подальшу долю.

1. У житті мені ніхто нічого не подарує.

2. Мені чуже не потрібне, але і свого не віддам.

3. Справедливість має бути з кулаками.

4. Своє треба не просити, а вимагати.

5. Завжди працюй у правовому полі.

Тож навчання в університеті я успішно завершила і настав у моєму житті новий етап.

Читайте також: Лариса Ковальчук – Пакульський сільський голова двох скликань. Підсумки

– І яким був цей наступний етап?

– Я закінчила університет. Молодший брат підріс, подорослішав. Закінчив восьмий клас. І ми всією сім’єю вирішили повернутися в Україну, в рідний Пакуль. Це було 1996 року. Я вийшла заміж. Чоловік хороший, порядний, але, на жаль, наше спільне життя не склалося.

– І як Вас зустріла рідна гавань?

– Це були особливо тяжкі роки для всієї нашої родини. Поселилися ми у бабусі, в невеликому будиночку. Засобів для життя практично не було. Влаштувалася на роботу в Пакульську школу вчителем групи продовженого дня. Але у мене все не як у людей – посаду скоротили! Стала на облік у центр зайнятості.

– Ви не опустили руки, не стали пливти за течією?

– Ніколи я не здавалася. У мене, як у піонерів: ритися, копатися, знайти, підірватися. Тому я з переляку вступила в Харківський фінансово-економічний інститут. Ця освіта дала мені розуміння економічних і політичних процесів. Саме там я почала розуміти суть світо влаштування. Але, я вам скажу, що навчання й інтелектуальний розвиток завжди входить у протиріччя з наповненням гаманця, якщо ти не є мажором.

Від центру зайнятості я вивчилася на перукаря. Стригла вдома, щоб заробити якісь кошти на існування. Як казав Шура Балаганов – відомий персонаж твору Ільфа і Петрова «Золоте теля»: «сніскать на хліб насущний». А ще шила, в’язала, пекла хліб, торти, ходина по Чернігову пішки, щоб зекономити на громадському транспорті… 

– Так, видно, що Ви – не мажорка. А як же все-таки, за яких обставин Ви стали успішним приватним підприємцем? І як удалося втримати бізнес у таких непростих умовах?

– Почну з кінця Вашого запитання. Утримати успішність малого і середнього бізнесу можна, дотримуючись трьох правил: бережливість, бережливість до збереженого, бережливість до бережно збереженого.

– Логічно.

– Свій малий бізнес я розпочала з капіталом у 123 гривні. Біля дому відкривала торговий намет. Через рік ми з братом змогли дозволити собі взяти кредит на купівлю автомобіля. Уже у 2004 році відкрила повноцінний магазин, і мало хто знає, що це була перша в окрузі торгова точка, власником якої була місцева жителька. Життя почало потихеньку налагоджуватися. Брат із батьком зайнялися благоустроєм подвір’я і дому.

– Так! Ця історія гідна мемуарів. Ну, і на завершення цього інтерв’ю, саме собою напрошується запитання – чому? Чому Ви вирішили змінити імідж бізнес-леді на публічну посаду сільського голови? Чому перестали займатися своїм магазином?

– Отруйні у Вас запитання…

– Так, звиняйте вже…

– По суті заданих запитань можу сказати наступне: сільським головою у 2010 році я стала винятково тому, що тодішній голова РДА вирішив, що може собі дозволити не допустити мене на вибори. Магазинами всі ці роки, як і раніше, займається моя сім’я: брат, його дружина, мама і батько.

А от досвід, отриманий у процесі ведення комерційної і лобістської діяльності, мені вдалося імплементувати в повсякденну роботу на посаді сільського голови.

І, щоб завершити нашу розмову, хочу сказати: іду на вибори-2020 кандидатом на посаду селищного голови Михайло-Коцюбинської ОТГ тому, що вважаю – на цій посаді зможу повною мірою реалізувати свої знання і досвід.

– Цією заявою Ви змушуєте мене задати ще одне запитання.

– Для Вас – будь-який каприз (усміхається).

– Хто Ваші конкуренти?

– Не хочу копирсатися в чужій брудній білизні, тому на Ваше запитання відповім однією цитатою з пісні барда Асмолова часів Горбачовської перестройки: «Посмотри на эти лица, Шура, сразу пыл сойдёт с лица, а ведь эти лица перестраиваются…»

– Непогано підмічено! То що ж – бажаємо Вам перемоги.

– Дякую Вам за увагу.

Читайте також: Програма. Плани. Обговорення. Лариса Ковальчук – кандидатка на посаду Михайло-Коцюбинського селищного голови.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Останні новини за категоріям(и): Михайло-Коцюбинська,

Дніпровська вода розлилася на дороги та вулиці у двох громадах Чернігівщини

За останні тижні сильно піднялась вода у річці Дніпро. Через це вже ускладнено сполучення із кількома населеними пунктами Михайло-Коцюбинської та Ріпкинської громад. Так, весняна вода перелила проїжджу частину автодороги Пустинки-Рудня. Тут ще можуть проїхати авто підвищеної прохідності. У Пустинках живе…

У Михайло-Коцюбинській ОТГ третій тиждень без газу

Третій тиждень нема газу, а в одній з квартир наступного дня після відключення ще й стався вибух. Близько 120 жителів Михайло-Коцюбинського вийшли на акцію протесту, щоб їм повернули газопостачання. У Чернігівгазі відповідають, що на території громади замінили газорегуляторний пункт. Щоб…

Михайло-Коцюбинське: життя громади після об’єднання

Михайло-Коцюбинська територіальна громада тісно співпрацює з підприємствами, які працюють, орендують землю і сплачують податки. Загалом по громаді до 120 суб’єктів господарювання. Найбільші платники податків — «Чернігівська індустріальна молочна компанія», «Агріком»  і «Добробія». Про це розповіла голова громади Ніна Ворох. За…

У Михайло-Коцюбинській громаді розповіли про діяльність КП «Єдність»

Комунальне підприємство “Єдність” Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області створено відповідно до рішення 14 сесії шостого скликання Михайло-Коцюбинської селищної ради від 11 жовтня 2012 року. Підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади і підпорядковане селищній раді.  До території обслуговування  підприємства…

У Михайло-Коцюбинській ОТГ завершили ремонт водогону

Аварія сталась через вихід з ладу глибинного насосу. Останній тиждень тривали ремонтні роботи по відновленню  водопостачання в селищі Михайло-Коцюбинське свердловини тривають. 21 січня піднято на поверхню глибинний насос із основної свердловини, який повністю не підлягає ремонту. Рівень води у свердловині впав…

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: