Приватне сільськогосподарське підприємство «Лан», що базується в селі Болотниця Прилуцького району Чернігівщини, ще зовсім молоде – йому лише 18 років. За мірками колишніх колгоспів, це середнє господарство, в обробітку якого – приблизно 2100 гектарів орних земель. Очолює одне з найрейтинговіших не тільки в Чернігівській області підприємств Володимир Лукаш – депутат Чернігівської обласної ради з фракції «Слуга Народу». Саме його думку хотілося почути щодо впровадження з 1 липня ринку землі.

– Як ви оцінюєте пакет документів, що супроводжуватимуть впровадження ринку землі? Які можуть бути наслідки для аграріїв?

– Моя оцінка позитивна. І наслідки впровадження ринку землі також, сподіваюся, будуть позитивними. Я був в Австрії, цікавився цими питаннями. Там законодавство забороняє продавати землю негромадянам Австрії. Та й не кожен може купити землю. Не продадуть її тому, хто не має агроосвіти, хто не працює на землі. І я вважаю, що це правильно. Чому, щоб кермувати скутером, вимагають права, для одержання яких потрібно пройти відповідні курси, а власником землі, яка є нашим найбільшим національним багатством, може бути людина без належної освіти й практики роботи на землі?

Безперечно, ідеального у світі немає нічого, і законодавства – також. Отже, його треба вдосконалювати. А вдосконалювати буде легше, коли, так би мовити, обкатка законів почнеться на практиці.

Вважаю, що ми й так забарилися з впровадженням вільного ринку землі. Попередні керманичі не готували належного підґрунтя: викорінення корупції, реформування судової системи, створення на селі розгалуженої сітки фермерських господарств, приватних сільгосппідприємств із належною державною підтримкою, які б стали надійним базисом  економічного й  соціального розвитку українського села.

– Які застереження є в досвідченого аграрія-практика щодо земельного законодавства?  Скажімо, масовий продаж власниками паїв у перші роки запровадження ринку землі не знецінить землю?

– Про одне я вже говорив вище – заборона на законодавчому рівні продажу землі іноземцям, що і передбачено в законі. Адже потрібно, щоб спершу українці запанували на ринку землі, щоб запрацювала іпотека, відбулося становлення земельних банків, визначилися розміри кредитів та відсотків, під які їх пропонуватимуть. А також стабілізувалися ціни на землю.

Тобто, щоб український селянин, фермер чи приватний сільгосппідприємець звиклись із ринком землі, щоб вони в ньому почувалися, як риба у воді. Хай вони відчують себе єдиними й повноправними господарями цього ринку.

Щодо квот на землю між нами, українцями, я б обмежив продаж землі за межі громад. Тимчасово, звичайно ж. Чому? На Талалаївщині, наприклад, фермери працюють фактично в кожному селі. І якщо не підтримати законодавчо, фінансово, скажімо, пільговими кредитами, ми знищимо малоземельного фермера на самому початку впровадження ринку землі. Ми так і не створимо на селі розгалуженої сітки фермерських господарств, які б стали надійною основою, базисом економічного й соціального розвитку українського села. Без такої підтримки дрібного фермерства тільки прискориться занепад та знищення села.

На Талалаївщині є прекрасні господарники-фермери – Михайло Логвиненко в селі Українське, колишній умілий керівник господарства Микола Діденко із сином-механізатором у селі Займище, Микола Зарічний у селі Березівка. І такі господарники є в кожному селі. Вони посильно допомагають своїм сільським громадам із багатьох питань. Але ж на тисячах і тисячах гектарів земель цих старостинських округів господарюють два латифундисти зовсім з інших громад. Можливо, із запровадженням ринку землі люди замисляться, кому вигідніше віддати землю в оренду – своїй людині, яка постійно в селі й у тебе на видноті, чи чужаку, який вкрай нечасто з’являється в селі. І ти не бачиш, як він дбає про твою землю, чим обробляє посіви тощо.

Тепер щодо масового продажу землі власниками паїв. Не треба так думати про наших людей. Вони далеко не простаки. Звичайно, як і в сім’ї, так і в громаді трапляються різні люди. Знайдуться ті, хто відразу зголоситься продати, але їх небагато. Спершу може здатися, що йде масовий продаж. Це можуть бути ті, хто має п’ять–шість паїв. Вони здатні продати відразу один–два паї для розв’язання своїх сімейних чи господарських справ. Але наші люди здебільшого знають ціну землі, і не так вже і просто буде скупити велику кількість земельних ділянок та ще й за мінімальною ціною.

– Допомога держави аграріям у 2020–2021 роках: як оцінюєте, які напрями допомоги були б корисними для господарств?

– Ми останнім часом предметно зайнялися встановленням сучасного високотехнологічного обладнання, що дасть змогу доводити до найвищих реалізаційних кондицій вирощений урожай зерна. За таке зерно й ціна зовсім інша, тож і прибутки господарства вищі. Обладнання вже встановлене і працює. Це чотири так звані банки – уніфіковані ємності з оцинкованої сталі з вентиляцією й термометрією, кожна об’ємом у середньому 6 тисяч тонн. 

Дві банки ми встановили раніше, а дві купили і встановили минулого року. Розрахунки проводили через Ощадбанк. Після того, як подали документи про оплату, через 2–3 тижні одержали від держави 25 відсотків компенсації. Ми навіть не очікували на таку приємну несподіванку. Цю підтримку держава запровадила останні два роки. Також господарства тепер мають можливість отримати пільгові  кредити під 3, 5 і 7 відсотків, здебільшого – на придбання основних засобів.

Для будь-якого господарства багато значить допомога від держави. Аграрії раді тій, що стала можливою на сьогодні. Хоча це не йде в жодне порівняння з допомогою, котру одержує агровиробник у країнах Євросоюзу. У тій самій Австрії, якщо фермер грамотно доглядає за землею – дотримується сівозмін, практикує посіви багаторічних трав тощо, від держави одержує компенсацію сумою від 280 до 420 євро за гектар. Візьмемо мінімальну суму – 280 євро. Це 8400 гривень. У нас в обробітку – 2100 гектарів. Множимо на 8400 і маємо понад 17 мільйонів гривень.

Ми все розуміємо і знаємо, у якій ситуації сьогодні Україна. І однаково ці факти – неабиякий привід для роздумів. 

Спілкувався Володимир Хлібороб

Promo