Новини

Віктор Лазар: «Україна тримається на реальному секторі економіки. Тож його і маємо розвивати»

У депутати Чернігівської обласної ради балотується Віктор Лазар. У політиці це людина не нова. За його плечима — головування у Чернігівській районній держадміністрації (2005 – 2007 роки), депутатство в обласній раді декількох скликань (2002 – 2012 роки), членство в Координаційній раді з питань аграрної політики при КМУ (з 2008 року). А ще він заснував, а згодом і очолив Чернігівську обласну організацію роботодавців «Сіверщина». 11 років поспіль він — голова Асоціації виробників картоплі та крохмалепродуктів України.

І це не все. Віктор Лазар — успішний підприємець: є засновником приватного багатопрофільного підприємства «ВИМАЛ». Зокрема, його крохмальний завод — один із найбільших і найсучасніших в Україні (працює з 1992 року). Якість картопляного крохмалю та крохмалепродуктів оцінили не тільки вітчизняні споживачі — підприємство також працює на експорт. Життєве гасло кандидата — краще втратити гроші, ніж свою репутацію.

Пане Вікторе, за депутатської каденції в облраді ви ініціювали будівництво нової школи в Старому Білоусі. Над розв’язанням яких проблем працюватимете у складі нового депутатського корпусу?

— Чомусь Чернігівську область завжди вважали депресивним регіоном. Але! Чернігівщина ще три роки тому була у п’ятірці областей, які найбільше перерахували коштів до зведеного бюджету країни. Своєю роботою в обласній раді я хочу позитивно вплинути на розвиток реального сектору економіки, зробити наш край — а це моя мрія — найпривабливішим з точки зору інвестиційного розвитку. Я вважаю, що місцеве самоврядування має всі важелі для створення таких умов.

А чи маєте плани, як привабити до нас і українського, і закордонного інвестора?

— Звичайно. Плани у мене завжди є. Найперше — необхідно максимально спростити всі правила для реалізації інвестиційних проєктів. Що потрібно? Скоротити до трьох тижнів термін виділення земельної ділянки для побудови підприємства. Чому в Китаї на це витрачається три дні, а в нас — півтора року?!

Наступне — надати доступ до енергетики. Уявіть собі, щоб отримати один кіловат електроенергії для приєднання — потрібно заплатити сім тисяч гривень. А для побудови середнього підприємства знадобиться дві тисячі кіловат. Це — мільйони гривень, які інвестор повинен заплатити не державі, а монополісту — такому ж суб’єкту бізнесу, як і я. До того ж, самотужки побудувати лінію, поставити трансформатори… Інвесторів це відлякує.

Ще один важливий крок — надати реальному сектору економіки доступ до природних монополій і місцевих корисних копалин. Сьогодні, поки оформиш, приміром, ліцензію на видобуток піску чи глини — постарієш. Бо це — прерогатива центральних органів влади. Такі питання мають вирішуватися на місцях.

Маємо зрозуміти, що сильна економіка — це фундамент кожної країни, основа для розвитку всіх інших галузей. Тому, на моє переконання, орієнтиром для України має стати науково-технологічний напрям. А відтак — розвиток машинобудування, створення технологічних кластерів.

Чому? Наведу приклад. Одна тонна пшениці на біржі в США коштувала 50 років тому 160 доларів, автомобіль «Ford» — шість тисяч доларів. Сьогодні на тій же біржі за пшеницю пропонують таку ж суму, а за автомобіль «Ford» — 26 тисяч доларів.

Висновок сам напрошується. Як і що робити — ми знаємо. І вміємо. А Україну можна змінити двома-трьома указами президента.

І ви знаєте, якими?

— Навіть готовий президенту України про них розповісти (усміхається).

А чому підтримуєте команду «Слуги Народу»?

— Усе своє свідоме життя я розумів, що країні потрібні зміни. А «совєтскій» менталітет політиків не одного покоління постійно гальмує цей процес. Країну можуть змінити люди нової генерації. Я бачив, як відбуваються реформи у Польщі, Австрії, інших європейських країнах. Мені хотілося застосувати цей досвід в Україні. Не побудувати, приміром, нову Голландію, а зробити нашу країну європейською із застосуванням кращих світових практик, при цьому зберігши власну ідентичність. Щоб Україна відбулася, як країна, — потрібні реформи.

Суспільство вимагає швидких змін. Але в Зеленського чарівної палички немає, не буде її і в будь-якого іншого президента. Чому ми його обрали? Просто набридли обличчя, які безрезультатно крутилися в політичному менеджменті роками. Тому і президентство Володимира Олександровича суспільство асоціювало з миттєвим покращенням умов життя. Але давайте будемо реалістами — миттєво нічого не буде.

Жодна політична сила не здатна сформувати вертикаль влади, яка буде успішно працювати на соціально-економічний розвиток країни за відсутності професійних кадрів.

Чому я прийшов у цю команду молодих, можливо, у дечому недосвідчених людей? Бо побачив щире прагнення змінити країну. Люди мого віку говорять, що у нас молодь не здатна на серйозні вчинки, вона бездарна, безграмотна — все, що завгодно, лише негатив. З упевненістю скажу, що це не так. Чудові, креативні люди, з якими я щоденно спілкуюся. Саме вони побудують те суспільство, про яке наше покоління мріяло. Але: якщо хтось хоче для нашої країни добра, знову ж таки — мова про людей мого віку, то треба стати, як сказав президент України, соціальним ліфтом — допомогти цим людям піднятися, допомогти робити якнайменше помилок. Я у цій команді для того, щоб дорога змін не була надто довгою. Я маю досвід і хочу ним поділитися з молодими новаторами, які йдуть у політику, органи виконавчої влади, в реальний сектор економіки. Мені дуже не хочеться, щоб каденція нинішнього президента пройшла, як у всіх. Хочу, щоб ця команда задала такий темп розвитку, на який би не вплинула жодна зміна влади.

Пане Вікторе, ви — не тільки успішний підприємець, а й активний громадський діяч, меценат, благодійник. Розкажіть про це детальніше.

—  Вважаю (задумався), що хороші справи скажуть самі за себе.

Я був учасником усіх революцій у незалежній Україні, в тому числі і Революції гідності. З листопада 2013 року — член штабу національного спротиву в Чернігівській області. З початком бойових дій на Сході підтримую наших бійців і фінансово, і матеріально. Якщо я допоміг врятувати життя хоч одному нашому герою — значить, моя справа не даремна.

P. S. А життя таки допоміг урятувати. Якось, після чергової відправки бронезахисних комплектів, Віктору Леонідовичу особисто зателефонував боєць і подякував: завдяки отриманому бронежилету і касці він залишився живим після обстрілу «Градом» — уламок у нього попав, але не зашкодив.

Спілкувалась Юлія ГРЕСЬ

Імідж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Останні новини за категоріям(и): Вибори, Влада, Громади,

У Тупичеві готуються запустити швейне виробництво

Тупичівська громада перебувала в окупації і постраждала від загарбників. Попри наближеність до кордону у селі не бояться розвиватися. Ще до війни закупили обладнання для створення швейного виробництва, яке покликане вирішити відразу кілька проблем – з безробіттям та наданням побутових послуг….

Магазин автозапчастей Atl.ua рассказал об ассортименте тормозных колодок

Тормозные колодки — та самая деталь авто, которая отвечает за быстрое и безопасное торможение. От качества выбранных тормозных элементов зависит не только комфорт при остановке авто, но и безопасность водителя и всех пассажиров. Выбрать качественные тормозные колодки можно в интернет-магазине…

Жителька Городнянщини культивує малинове дерево

Людмила Борисовець щиро закохана у садівництво. Вирощує різні диковинки, але от хитромудре сплетіння з ліан довжиною по 3 метри, на якому висіли ще зелені крупні ягоди малини – побачиш далеко не скрізь. Як це все виглядає в реальності – показав…

Отзывы о Фаворит – гарантия надежности и безопасности

Букмекерская контора Фаворит основана в 1999 году. Изначально компания позиционировала себя как организатор, принимающий ставки на спортивные события. Ставки принимались исключительно в кассах. Начиная с 2001 года, компания ведет свою деятельность в сети. Контора имеет сублицензию, которая получена у регулятора…

Людські трагедії та скалічені долі: що накоїли окупанти у селі Деснянка поблизу Чернігова

З села Деснянка добре видно околиці міста Чернігів. На початку березня сюди зайшли російські окупанти і гатили по місту з танків. А ще наробили багато лиха у невеликому, затишному селі. Марія Миколаївна плаче, коли згадує свого старшого сина. Він 24…

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: