Об’єднані територіальні громади найбільше мають справу з первинною медичною допомогою: консультація у сімейного лікаря, візит до фельдшерського пункту тощо.

Проте коли проблема є серйознішою, настає час для вторинної медицини – лікарні, до якої треба їхати в інше місто. Як наблизити цю послугу до людей, хто вирішує, де ця лікарня має бути, і у чому пробуксовує формування госпітальних округів – ці та інші питання обговорювали експерти під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

«Госпітальні округи стосуються лікарень, вони створюються для того, щоб наблизити до людини послуги вторинної медичної допомоги, стаціонару та більш складної допомоги. Ми повинні принести до людей ближче ту медпослугу, яка зараз є далі, наприклад, в області. Ці послуги мають надаватися в опорних лікарнях, які в ідеалі мають бути у кожному госпітальному окрузі», – пояснив заступник міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк. Усі рішення приймає госпітальна рада, проте вони носять рекомендаційний характер. Вона виробляє план розвитку округу, під який і можна отримати інвестиції від держави. МОЗ рекомендує, щоб рада складалася з експертів, лікарів та пацієнтів, а не з політиків. «Не потрібно брати депутатів, краще – експертів та медиків, а ще краще – пацієнтів. Робота ця не політична, а технічна, треба об’їхати весь округ, сісти і порахувати», – зазначив пан Ковтонюк.

Громади нарікають на невизначеність по багатьох питаннях функціонування рад і, відповідно, неготовність місцевої влади до цієї роботи.

«Якщо госпітальний округ має у назві місто, яке входить у госпітальний округ, то йому надається прерогатива у створенні госпітальної ради. Якщо нема такого центру – то пріоритет в ОДА. Далі дуже багато питань, хто повинен входити у раду, медичні фахівці чи керівники установ, районів тощо. Як буде йти передача коштів. Через ці причини, створення ради лише на початковій стадії», – пояснив Олександр Мисник, голова Менської районної ради.

Часто громади не можуть поділити, де буде знаходитися центр госпітального округу, у якій із сусідніх громад при однакових вводних. «У північному госпітальному окрузі поки немає центру. Ним може бути місто Корюківка та місто Мена. Однакові лікарні, однакова кількість людей. Але якщо говорити про інфраструктуру, то через місто Мена вдень проходить 89 автобусних рейсів, а через Корюківку – 19. Перевізник буде зацікавлений у потоку пасажирів, де йому взятися?», – переконаний Юрій Стальниченко, секретар Менської міської ради.

Усі ці питання мала б вирішувати госпітальна рада. Адже на місці краще видно, яке рішення є оптимальним. Навіть там, де ще нема госпітальної ради, зацікавлені можуть вже ініціювати її засідання і починати працювати. Головне – брати на себе ініціативу. «Щоб не виникало багато питань, треба брати на себе ініціативу, відповідальність, збиратися, запрошувати керівника департаменту ОДА, який є нашим представником (МОЗу) в області і має усю необхідну інформацію та повідомить про усі нормативні акти, і починати працювати. Буде дуже цікаво, почнеться розмова про те, скільки пацієнтів лікується, які є потужності, до кого з яких районів їздять пацієнти, які послуги реально виконуються у лікарнях, а не просто як вона називається», – підкреслив Павло Ковтонюк.

Створення госпітальних округів є важливим і у контексті реформи за принципом «гроші ходять за пацієнтом». Впорядковані потоки пацієнтів мають полегшити завдання для місцевих лікарень. Головне, що варто усвідомити – пацієнтів лікують не ліжка у лікарні, за скорочення яких часто переживають на місцях, а фахівці. А вони у місцевих лікарнях з’являться тільки якщо матимуть відповідне навантаження, практику та сучасну апаратуру, яку окупити також можна лише постійним використанням.

Детальніше у відео:

Джерело: Український кризовий медіа-центр