Один район — одна громада. Так уже і в Чернігівській області. Навіщо в такому випадку у тому районі працюють паралельно з керівниками громади і депутатами громади також районна державна адміністрація та районна рада, теж з депутатами?

Над цим запитанням ламали голови у 2017 році. Воно плавно перекочувало у рік нинішній. Ясна річ, забрати в людей роботу завжди встигнеться. Це з одного боку. З іншого — забагато начальства. До смішного. Чи скоро щось зміниться і як саме?

“Нічого не чути поки що, — говорить Микола Силенко, регіональний консультант з бюджетних питань в Асоціації міст України. — Долю місцевих адміністрацій можна вирішити лише через зміни до Основного Закону, бо вони в Конституції прописані”.

Схоже на те, що ці питання підвісять на тривалий термін. Просто громади посту¬пово перебиратимуть на себе майже всі повноваження, і чисельний склад районних адміністрацій буде поступово скорочуватись відповідно до зменшених повноважень.

А що чути у Верховній Раді?

“Створення спроможних громад — це лише частина реформи децентралізації, — пояснює Олександр Кодола, народний депутат. — На наступному етапі потрібно перепрофілювати місцеві державні адміністрації в органи префектурного типу, які наглядатимуть за законністю тих чи інших рішень громад. А виконавчі функції РДА та ОДА, які їм не властиві, віддати виконкомам районних та обласних рад. І для цього ми маємо ухвалити у другому читанні зміни до Конституції в частині децентралізації. 2018 рік, на мою думку, буде вирішальним у проведенні децентралізації.

Наскільки дає прогнози Міністерство регіонального розвитку, цього року будуть визначатися з майбутніми центра¬ми ОТГ і продовжуватиметься стимулювання добровільного об’єднання громад.

Думаю, що до президентських виборів діючий Гарант спільно з урядом і парламентом хотів би цю реформу завершити. Наскільки мені відомо, уряд готовий вже в 2019 році зробити наступний крок і передати обласним радам по¬вноваження про обов’язкове приєднання гро¬мад. Якщо так станеться, то адміністративна реформа в Україні відбудеться з рекордною швидкістю. За п’ять років. Наприклад, у Польщі ця реформа тривала 12 років, а у Швеції—20. Але ці країни, на відміну від нас, і дали старт. реформам набагато раніше, тож нам дово-диться наздоганяти”.

Отже, завдання — встигнути до виборів? Косо, криво, аби живо? Чи не підуть цим шляхом? Скоро дізнаємось.

Джерело: Ольга Макуха, Вісник Ч, 25.01.2018