“Вертіївський терцентр під загрозою закриття: персонал плаче разом з постояльцями”. Таку назву має емоційний матеріал про ймовірне припинення діяльності територіального центру для одиноких та престарілих, що знаходиться у Вертіївці Ніжинського району.

Стаціонарне відділення терцентру діє у Вертіївці майже п’ятнадцять років. Розраховане на 25 чоловік. Пенсіонери запевняють, що, проживаючи під одним дахом, почувають себе як одна родина. За роки звикли один до одного, ділять між собою радість і горе, знаючи один про одного все. Персонал, у свою чергу запевняє, що всі жителі стаціонару стали для них дуже близькі, тож відносяться до них з турботою та увагою. Та тиждень тому стало відомо, що заклад закривають. Звістка приголомшила як немічних пристарілих так і персонал.

Завідуюча Вертіївським терцентром Тетяна Миколаєнко зі сльозами на очах розповідає про «другу домівку» для дідусів та бабусь, яку так дбайливо створювали та доглядали разом з робітниками.

«Звістка про вимушене розформування закладу нас просто приголомшила. Не спитавши нашої думки: чи хочуть бабці та дідусі переїжджати до іншого притулку, керівництво району приїхали і поставили перед фактом. Як можна нас звідси переселяти? Тут вже всі прижилися, і старенькі з персоналом як одна сім‘я. Працівники закладу знають звички дідусів та бабусь: хто що їсть, а кому якихось продуктів не можна вживати, а кому, навпаки корисно. Деякі, заздалегідь, поздавали кошти на хрести для могилок, тож ми купили та поставили їх на зберігання у пральні. Деяких жителів стаціонару й хоронили самотужки (на території закладу знаходяться 8 могил). Ніхто нікого не запитував: ні голову сільради, щодо фінансування закладу, ні Вертіївську ОТГ, аби та згодилася виділяти кошти. Натомість, просто сказали, що Чернігівський та Корюківський інтернати пустують, тож будуть закривати ось такі невеличкі стаціонари і переселяти туди людей. Прислали нам папку з заявами на переселення та списком документів, який необхідно оформити для цього. Звісно, будемо вирішувати проблему, звертатися по допомогу, щоб не допустити закриття», – розповідає Тетяна Миколаєнко.

Своїми враженнями від почутою звістки діляться і жителі стаціонару. Кажуть, що у цьому притулку отримували надію, що будуть жити.

«На місці і камінь вростає…», – говорить Микола Васильович, котрий знаходиться тут уже не перший рік, потрапивши сюди разом зі своєю жінкою, котру, на жаль, уже поховав спільними з робітниками силами, -«Добре, що до кладовища добиратися не довго: як засумував за бабусею, знявся та й поїхав провідати могилку. За час перебування у стаціонарі прикипів душею і до персоналу, і до домашнього затишку закладу».

Слід зауважити, що у кімнатах зроблений ремонт, чистенько, є й розважальна кімната з телевізором, і сучасна душова кабінка, зручний туалет, а головне, пильний догляд та гарне ставлення до кожного з проживаючих. Сюди частенько навідуються благодійники, учасники різних релігійних груп з подарунками та розважальною програмою для стареньких. Бувало, що приїжджали й іноземці, котрі були в захваті від домашньої атмосфери та дружності колективу.
Тож персонал разом зі старенькими постояльцями зараз знаходяться в стані постійних переживань та роздумів: «Чому так?».

До речі, досвід закриття стаціонару територіального центру соціального захисту вже є у Ніжина. Весною цього року, коли його постояльців перевезли до Чернігівського територіальний центру соціального обслуговування, їхнім наріканням не було кінця. Довгий час старенькі не могли адаптуватись та звикнути до інших умов утримання та догляду персоналу. Тож найближчим часом плануємо провідати ніжинських дідусів та бабусь, які нині перебувають в Чернігівському територіальному центрі, аби перевірити як наразі змінилась ситуація.

Джерело: Нежатин